Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Волiєш? Чи страхаєшся? –пристав до його думки Богдан. –Якщо твiй бог є –вiн заборонить тебе. Ти ж вiруєш?

Годой чув усе те мов крiзь товсту запону, вуста йому мимоволi ворушились чи то в молитвi, чи в прокльонах до кровожерливих поганцiв, i вiн ледве чутно промимрив у вiдповiдь на Богданове домагання:

— Вiрую в єдиного бога.

В свiтлицi запала тиша, й Богдан теж присмирнiв, i голос його був глухий i схвильований.

— Вiруєш, твiй бог заборонить тебе?

Мовчанка висла й досi й тиснула всiм на вуха –тодi хтось порушив її:

— Вiруєш –то йди.

— Йди!.. Йди!..

Годой, мов непритомний, устав i вибрався з-за дубового, геть обгидженого недоїдками столу, сперся на меч, потому зробив крок до дверей, i всi розступилися перед ним. Вiн хотiв, бажав, щоб ся путь через довгу свiтлицю нiколи не кiнчалась. Та все має край, попереду розчинилися дверi в сiни, й звiдти сапонуло клуб'ям морозу. Нога болiла, й вiн спирався на довгий меч, хтось навiть спiвчутливо взяв його попiд руки й допомiг зiйти з високих приступкiв ганку.

— Стань коло стiни, –розпорядився Борислав –то вiн пiдтримував Годоя. –Стань отак, а ми зараз…

Велiй болярин Борислав одмiряв на снiгу тридцять крокiв i сказав юрмиську, що сипонув з терема:

— Звiдсюду!

Лучники знайшлися швидко –всi тридцять, як i загадував болярин, бо майже кожен повiсив у княжих сiнях свiй лук. Борислав проорав утоптаний снiг i поставляв лучникiв.

Тепер заповивайте очi.