Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Тодi Богдановi спало на думку iнше: невже той бог такий могутнiй i такий мудрий? Адже його раз по раз обводить докруг пальця Сатанаїл! Якщо бог усе сотворив своїми руками –то нащо ж сотворював грiхи та спокуси? Невже бог Єгова не вiдав, що Змiй одурить його й уверне йогож творiння в смертний грiх?

I коли одного вечора до терема прийшов велiй болярин Борислав, князь уже мав цiлковито готову думку щодо юдейських богiв.

— Нашi суть лiпшi, –сказав вiн Бориславовi.

— Хто? –не второпав той. Богдан вiдповiв:

— Русинськi кумири.

В каламутнi шибочки було видно, як розпливчатими чорними цятками над голим вiттям трепет у княжому двiрцi лiтають довкола старих гнiзд гайворони, їхнiй гелгiт линув у свiтлицю, й Борислав сам до себе мовив:

— Весна йде…

— Весна, –повторив Богдан, i собi глянувши в вiконечко. –Чи чув єси, де є…Годой?

— Нi, –озвався Борислав. –Пощо тобi Годой?

— Питаю, –вiдповiв князь. –Ото лежить його книга.

— Виджу.

— Що дiє Вишата?

— А що? –безбарвним голосом одгукнувся велiй болярин. –Шкребе конi твої. –Й раптом пiдвищив голос: –Забув єси, княже, лiта нашi молодiї? Сидиш на столi вiтця свого й нас єси геть охабився.

— А що хiба дiється? –здивувався Богдан. Велiй болярин уперше нагадував йому про їхнi далекi мандри й про молодечi подвиги в чужих землях. –Затужився-с, болярине?

— Закляк єсмь.

— Пощо?

— Пощо, пощо…Бо не виджу о праву руч себе Гатила! Ось пощо!

Богдана такi слова ще дужче здивували. Йому було й боляче слухати той докiр, i водночас радiсно, бо й сам засидiвсь –ратному можевi нiяк не личить триматися подолу жониного полоття. Вiн поклав руки на стiл i схилив чоло.