Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

— Повiв би-с княжну до хижi?

Той ще ширше розтяг вуста. Ввiйшов роб Туткай, молодий чорнявий отрок з яського полону, поставив поряд iз корцем смаженого журавля на дерев'янiй тацi й мовчки вийшов.

— То що вречеш, Вишато?

— А ти речеш про кого? –засовався Борислав, бо й сам ще не второпав, куди гне Богдан. –Про кого мовиш, Гатиле?

Богдан загрiб з корця меду й вихилив одним духом, тодi викрутив нiжку журавля й почав заїдати.

— Збирайтеся в дальню путь, –сказав вiн, зиркнувши на того й на того. –Мав єси хрестатих налiжниць, Вишато?

— Я єсмь мав, –одповiв за друга велiй болярин. -

Роба в мене жиє, готка.

— - А ти? –напосiдався князь.

Вишата почервонiв i закрутив головою, нахилившись над столом.

— Тепер мати-ймеш. Се речу тобi я. Гатило! Зумiв єси?

Старий конюший i досi пiк ракiв.

— Увидиш, чи не подряпав бiлi перса їй отой…хрестi А ми з Бориславом спитаємо. Вiн мав налiжницею робу, ти ж мати-ймеш княжну хрещату!

Бiльше князь нiчого не казав. А вранцi наступного дня три комонники вийшли з Полудневих ворiт городу Києвого й стали на грузький Соляний гостинець.

Iшли поволi, бо конi сковзалися в багнюцi, зострожували їх тiльки там, де в затiнку ще не потанув снiг. Усi були вдягненi в теплi овечi гунi, пiдперезанi широкими поясами, при мечах але без щитiв. Борислав i Вишата мали в тулах луки й стрiли, Богдан же припасував до сiдла коване мiддю та залiзом гатило. Майже всю дорогу мовчали.