Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Щось не так iдеться в його життi, не так, як думалось, i Борислав, мабуть,першим се помiтив. Надворi починалася весна, кров у жилах сiпала дужче, вони ж сидять i чекають не знати чого, живуть вiд учти до учти, п'ють пiнявi меди i бешкетують. I справдi, чи личить ратному можевi таке життя?

Богдан знову зiтхнув, тодi встав, пiдiйшов до вiкна, в яке виглядав довготелесий болярин. Борислав навiть не ворухнувся.

— Яке лiто пiшло…Вишатi?

— Що ради питаєш? –ображено блимнув на нього Борислав. –Забув єси? Чотирма лiтами вскакує вiд нас.

— Тридесять i друге лiто, –не звертаючи уваги на Бориславове роздратування, мовив князь. – I ти їдну жону маєш, i я маю. Вже й чадi можеської замали смо…

Князь пiдвiвся вийшов у сiни, тодi загримотiв схiдцями в пiдклiть, i звiдти почувся його грубий голос:

— Туткаю! Меду!

Й повернувся назад, потому знову вийшов, i вже знадвору пролунало:

— Гей, Вишато! Вишато!.. Ходи сюди!

Ввiйшли всi троє: Богдан, Вишата й роб, наречений Туткаєм.

— Став! –розпорядився князь, i роб гримнув дубовим корцем об стiльницю. –Й страви якоїсь!

Тодi сiв до столу й кивнув на мiсця супроти себе.

— Затужив i ти єси, старий конюше? –спитав вiн вайлуватого вогнищанина. –Давай речи й ти: «Забув єси про нас, княже!»

Вишата розгублено блимав, i Богдановi стало смiшно, бо той нiчого не вiдав про розмову, що вiдбулася допiру в свiтлицi.

— Женитися маєш хiть?

Вишата похитав головою.

— Не маєш? А що б єси рiк, аби тобi княжу доцю?

Старий конюший широко всмiхнувся.