Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

троє русинiв ледве зрозумiли його:

— До тего лясу, далей за гуром, за гуром – i юж сте в паланце.

— Натягнiть клобуки на вуха, –сказав Богдан супутникам. Вашi-бо голови пiд макотер стриженi, а тут усi ходять iз косами.

Й виставив свого чуба мало не на лоб. Так вони дiсталися гори за лiсом, а попiд горою було повно народу.

— Масниця?! –плеснув себе по чолi Борислав. –Проїздили смо масницю. Заради тебе! –вдавано насварився вiн Вишатi, й той у вiдповiдь розтяг вуста.

Збiговисько й справдi святкувало масницю. Всi були гарно вбранi, веселi й п'янi, десь гула невидима гайда, й люди кружлялись у корогодах.

— Мислив єсмь, що на Лугах самi лугарi-косаки! –гукнув до товаришiв цибатий болярин.

А Богдан пояснив:

— У паланках жиють i люди. Тi, що прийшли у нашу землю з країв захiднiх. А косарi обiтники –жiн не вiдають, лише полчаться й ратi ведуть.

— Мовиш менi, княже, як отроковi. Й сам те вiдаю, –образився Борислав, але розмови розмовами, та треба було щось i робити. Й першому Бориславовi-таки спало на думку: –Масницю ж хрестатi не блюдуть?

— Мабути, нi, –без упевненостi вiдповiв Богдан. –Що ради питаєш?

— А то, що наша голубка сидить зараз у хоромi. Ви гуляйте попiд лiсом, а я пiду й увиджу, як там є…

Богдан пристав до думки. Треба було й справдi наперед розвiдати й вже тодi гадати, як умикнути Вишатi красну Дiву.

Вони зi старим конюшим пiрнули в ще голий лiс, а Борислав подався поза весiльниками до паланки, яка виднiла неподалiк.