Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

–Пощо?

— Княжич, –вихопилося в Борислава, й вiн закусив язика, та слово вже кинуте,й тут нiчого не вдiєш.

— Велике цабе, –посмiхнувся косак. –Я б, бувши вами, вiддався б пiд руку от сього. Здоровий, як медвiдь, i дужий, та ще дужчий буде. А що є княжич?..

Борислав вибачливо блимнув на княжича, той мовчки червонiв.

— А ти, вуйку, не дивися…Вiн того дня скiлькох потрощив гатилом…

I почав розповiдати про позавчорашнє бойовисько пiд Києвим городом. Засмаглi лугарi слухали, аж роти пороззявляли, а коли Борислав дiйшов краю своєї розповiдi, кремезний отаман приступив до Богдана й узяв його за плечi:

— От се по-нашому! –Тодi подумав i тихо сказав: – Iди до моєї чоти. Хоч ти й недолiток та ще й княжич…Ми з тебе доброго косака зробимо. Хочеш?

Богдан, похиливши голову, мовчав. Сей здоровенний лугар ще не знає всього, не знає, що вiн, Богдан, заколов учора вночi їхнього зверхника, хоч i мрiяв шукати слави саме серед осих веселих людей iз косами за вухом.

— Братове! –гримнув до товаришiв отаман. –Чи чули сте? Маємо нового косака. Зветься Богдан Гатило. Хай усi вiдають, як сей отрок дубовим гатилом потрощив голови ворогам землi Руської! Богдан Гатило! На сьому бути! Гатило!

Се слово сподобалося всiм, i кожен пiдходив, аби ближче подивитися на хлоп'яка, який стояв оддалiк i мовчки тупивсь у землю.

— А ти не бре? –раптом прискалив око кремезний отаман.

— Хай покарає мене Морана, хай упаде менi Пек на голову! –скоромовкою заприсягнувся Борислав.

— Тодi на сьому й покладемо! –сказав останнє слово косацький отаман.