Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Ворота вiн промайнув в одну мить i спинився тiльки бiля самiсiнького княжого терема. На ганку стояв хлопець у довгiй сорочцi, пiдперезанiй мотузкою.

— А що князь Великий робе? –спитав у нього Бощан.

— Пощо тобi князь? –жваво всмiхнувся отрок у сорочцi.

— Прийшов єсмь запитати в нього, чи здоровий!

Хлопець мугикнув щось незрозумiле й шаснув у терем, а трохи згодом виглянув у вiкно. Прискакали Борислав iз Вишатою й стали з обох бокiв.

— Ти хто єси? –не тямлячись од образи, гукнув до отрока Гатило.

— Харя, –вiдповiв той, нахабно посмiхаючись.

— Скажи своєму князевi, що Богдан повернув з ополчення!

— Я-м не челядин, щоб гасати. Як ти єси такий нетерплячий, то збiгай сам.

Богдан рвонув коня, не знаючи, що робити вiд сорому, та в сю хвилю з дверей вийшов опасистий мiж.

— Княже, –тоненьким голосом погукав вiн Гатила. –Великий князь Рогволод просе тебе до хорому.

Київський володар перезирнувся зi своїми вельможами, Борислав зневажливо стенув плечима.

— Ходiм, коли просять.

Богдан, стиснувши зуби, злiз додолу й передав повiддя Вишатi. Борислав зробив те саме, й вони вдвох увiйшли повз опасистого до хорому.

— Сюдою, –показував той у пiвтемрявi сiней. –До сiєї свiтлицi, до сiєї.

Вони ввiйшли в низькi дверi. Свiтлиця була простора й безлюдна. Попiд стiнами тяглися лави, вкритi вовчими шкурами та ведмеднами. Середину займав довгий дубовий стiл iз перехрещеними нiжками.

— Коли сте вмученi дорогою, то сiдайте чи влягайте на лавах, –сказав опасистий.