Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Богдан придивився до нього. Вбраний був чоловiк у гарно поцяцьковану гуню, з-пiд якої визирав подiл бiлої лляної сорочки, теж змережаний, на ногах мав мiцнi поробошнi, навої ж, обтелесавши всю литку, були хрест-навхрест поперезанi червоним шнур'ям.

— Ти хто єси? –спитав Богдан.

— Твiй дядько, княже, –вiдповiв гладун.

— Єутихiй? –недовiрливо поспитав Гатило. –То ти єси такий старий i гладкий? А ти не лжеш?

Єутихiй нiяково стенувся.

Богдан пiдiйшов до нього, безцеремонне розстебнув йому комiр гунi й смикнув за вузенький ремiнчик сирицi, що виснув Єутихiєвi з шиї в пазуху. З пазухи вислизнув чималий срiбний хрест. Київський князь потримав його гидливо двома пальцями й кинув.

— Рекли можi, що ти-с хрестатий, а я-м не йняв їм вiри. Виходить, правду рекли?

— Правду, –знiчено мовив Єутихiй. Вiн поводився, мов на шкодi впiйманий отрок, дарма що був удвiчi старший за Богдана.

Богдан повернувсь i пiшов до вiкна, зашибленого великими платiвками слюди. Тодi повернувся й ще раз кинув оком на батькового двоюрiдного брата. Поряд ще й досi стовбичив довготелесий Борислав, i кумеднiшої пари годi було й вигадати: Єутихiй сягав тому ледве до плеча, зате здавався вп'ятеро гладшим. Лють вивiтрилася з Богдана, лишилась тiльки гидливiсть. Єутихiй стояв посеред свiтлицi, широко розчепiривши товстi ноженята в поробошнях, i ввесь масний вид його рясно вкрився потом. То це для такого перегодованого кнура дiд пильнує свiй стiл?

— А де ж Великий князь? –поспитав Богдан.