Альфонс Циттербаке (на украинском языке) :: Гольц-Баумерт Герхард
Страница:
104 из 186
-- Чуєш, як шкрябає?
-- То ж дощ iде, синку. Дощ то шкрябає, то стукоче у вiкно.
I справдi, надворi йшов дощ.
Мама дала менi випити ковток якогось напою i добре вкрила ковдрою.
-- Тобi щось страшне приверзлося. Хай насниться приємне!
Вранцi я викинув свiй телефон на смiтник. I тут я зустрiв пана Гопфенгайта.
-- Ну як, обмiряли будинок? -- буркнув вiн.
-- То ми проводили телефон, -- зiзнався я.
Пан Гопфенгайт не зрозумiв мене. Зате Бруно добре зрозумiв, коли я йому сказав:
-- Можеш дзвонити кому хочеш, а менi зась!
-- Чому це? -- здивувався вiн. -- Учора ввечерi у тебе дзвонило? Я дзвонив, але ти знову не взяв трубки.
Що менi довелося пережити через "шахрайську гумку"
Якось приїхала до нас iз Захiдної Нiмеччини моя двоюрiдна бабуся Паулетта. Бабусi завжди хорошi. Я люблю бабусь i бабусю Паулетту теж, хоч вона завжди приносить нам прикрощi. Але тут я не винний. Бабуся Паулетта завжди сперечається з татом. Вона починає:
-- Ось ви, злидарi зi Сходу...
I не доказує, бо тато гнiвається i в розмову втручається мама:
-- Тiтонько, коли ти, нарештi, все зрозумiєш?
Та цього разу винний я сам. Це ж несправедливо! Але дозвольте розповiсти по порядку.
Бабуся Паулетта прибула на великдень. Мама сказала татовi:
-- Паулю, дивись, щоб обiйшлося хоч цього разу без суперечок.
Тато насупився.
-- Це не моя рiдня, а твоя, тiтка Паулетта -- твоя тiтка, але коли у неї такi дивнi погляди, я не можу мовчати.
Гостювання тiтки Паулетти почалося без пригод.
|< Пред. 102 103 104 105 106 След. >|