Альфонс Циттербаке (на украинском языке) :: Гольц-Баумерт Герхард
Страница:
118 из 186
Я слухняно роззявив рота, дозволив обмацати собi шию,вiдчув, як лiкар щось устромив менi в нiс, а потiм посвiтив у вуха.
-- Все гаразд! -- вигукнув лiкар i засмiявся. Потiм враз посерйознiв:
-- Правда, вуха...
Я злякався. Що з моїми вухами?
-- ...треба краще мити. А то доведеться посiяти в них моркву.
Точнiсiнько, як мама. Вона теж завжди присiкується до моїх вух.
"Якась дурна ам..." -- подумав я i знову забув, як воно називається. Знову я стояв сам у порожнiй приймальнi. В третiх дверях з'явився третiй лiкар. Я скоса глянув на табличку на дверях: "Лiкар по всiх хворобах Пайкельт".
Що ж цей буде зi мною робити? Я вирiшив мовчати та й годi. Навiщо говорити, коли нiхто тебе не розумiє?
-- Пiзненько ти прийшов, -- сказав лiкар Пайкельт, позирнувши на мене крiзь окуляри. Я мовчав.
-- Ти останнiй з гандбольної команди. Малуватий, як на воротаря.
Але ж я не граю в гандбол, не записувався до доктора Пайкельта i нiякий не останнiй.
Лiкар Пайкельт обслухав мене, звелiв зробити десять присiдань i знову обслухав.
-- Здоровий, -- сказав вiн. -- Тiльки заслабкi м'язи. Дуже худий. Погано їси?
Я кивнув.
-- Треба бiльше їсти, бiльше бувати на свiжому повiтрi, а повернувшись додому, знову добре їсти. Якнайбiльше овочiв.
Точнiсiнько теж саме завжди каже тато. Я похнюпив голову, коли лiкар Пайкельт записав у якомусь паперi, що я не годжуся в гандбольну команду. Замалий, дуже худий. I лiкар, мов тато.
Нарештi я пройшов усiх лiкарiв. Мерщiй тiкати з цiєї дурної... а... а... Ет, все одно, як воно називається.
|< Пред. 116 117 118 119 120 След. >|