JК
Трохи питьми :: Дереш Любко
Страница: 143 из 307Ти бачиш там Вітаса?
– Боже…Бачу. І він бачить мене. Він живий. О Боже, він шукає мене, Боже, він вже так близько…
– Віка, слухай мій голос. Вітас усередині дзеркала. Він у Задзеркаллі. Не назовні, він у тобі. Він гниє у тобі. Ти чуєш сморід? Сморід гниття?
– Та-а-а…
– Це гниє у тобі Вітас.
– Він хоче мене забрати із собою… туди… Не віддавайте мене йому! Не віддавайте! Хоч хтось, прийдіть сюди!
– Віка… Мій голос додає тобі впевненості. Ти стаєш хоробрішою, сильнішою. Ти мусиш сам на сам вистояти проти Вітаса. Це Вітас хоче, аби ти покінчила з собою?
– …у мене рак душі. О Боже, я приречена.
– Віка, послухай, це Вітас хоче, аби ти покінчила із собою? Так чи ні?
– Ні, це не Вітас… У Вітаса теж рак душі. Його кров болить мені.
– Хто стоїть за Вітасом, ти бачиш у дзеркалі?
– Я бачу туман… бачу Вітаса… на ньому таке… за нього вчепилася якась істота. Вона схожа, мабуть, на гієну. У неї замість шкіри опариші, а замість очей гнояки. Я зрозуміла: це її Вітас хотів повторити у своїх чучелах. Він сам не знав, звідки цей образ. Господи, я пропаща, я вся в опаришах… я гнию, я розсипаюся…
– Віка, це демон із темних світів. Це він поїдає твою душу. Ти чуєш мій голос, і він дає тобі силу. Підкорися моєму голосу, він проведе тебе через усі небезпеки. Демон смокче з тебе страх, він живиться ним. Якщо страх помре, демон навіки відчепиться від тебе й від Вітаса, де б він не був.
– Боже…Бачу. І він бачить мене. Він живий. О Боже, він шукає мене, Боже, він вже так близько…
– Віка, слухай мій голос. Вітас усередині дзеркала. Він у Задзеркаллі. Не назовні, він у тобі. Він гниє у тобі. Ти чуєш сморід? Сморід гниття?
– Та-а-а…
– Це гниє у тобі Вітас.
– Він хоче мене забрати із собою… туди… Не віддавайте мене йому! Не віддавайте! Хоч хтось, прийдіть сюди!
– Віка… Мій голос додає тобі впевненості. Ти стаєш хоробрішою, сильнішою. Ти мусиш сам на сам вистояти проти Вітаса. Це Вітас хоче, аби ти покінчила з собою?
– …у мене рак душі. О Боже, я приречена.
– Віка, послухай, це Вітас хоче, аби ти покінчила із собою? Так чи ні?
– Ні, це не Вітас… У Вітаса теж рак душі. Його кров болить мені.
– Хто стоїть за Вітасом, ти бачиш у дзеркалі?
– Я бачу туман… бачу Вітаса… на ньому таке… за нього вчепилася якась істота. Вона схожа, мабуть, на гієну. У неї замість шкіри опариші, а замість очей гнояки. Я зрозуміла: це її Вітас хотів повторити у своїх чучелах. Він сам не знав, звідки цей образ. Господи, я пропаща, я вся в опаришах… я гнию, я розсипаюся…
– Віка, це демон із темних світів. Це він поїдає твою душу. Ти чуєш мій голос, і він дає тобі силу. Підкорися моєму голосу, він проведе тебе через усі небезпеки. Демон смокче з тебе страх, він живиться ним. Якщо страх помре, демон навіки відчепиться від тебе й від Вітаса, де б він не був.