Страница:
211 из 307
– Пішли на Пролом.
– А далеко це?
Лорна тільки поманила рукою. Я побігла слідом, наче на мотузці. Думка про наркотик, що його мені доведеться зараз випробувати, наповнювала страхом, замішаним на цікавості й незбагненній радості.
– Я не помру? – спитала я в Лорни, поспішаючи за нею прискоком. Як вона може так швидко ходити?
– Від кетаміну ще ніхто не вмирав, – сказала вона.
Я подумала, що Лорна хоч і не бреше, зате може мати замало інформації для таких узагальнень.
– Його для наркозу використовують, – додала вона, ніби це щось пояснювало.
– А я зможу ходити?
– Півгодини будеш смирна, як на операції. А далі ми підемо на танці.
Ми піднялися на пагорб навпроти пожежної частини неподалік від клубу. На пагорбі росли криві дерева. Кілька з них лежали повалені. По витоптаній траві й битих пляшках я зрозуміла, що тут часто люблять погуляти-посидіти.
– Бачиш? – Лорна підвела мене до цегляної стіни, проламаної в одному місці. – Пролом.
– Ясно, – сказала я.
Лорна скинула свій наплічник і попросила мені посвітити їй запальничкою. Поки я невміло світила, раз по раз обпікаючи собі пальці, Лорна намацала одноразові шприци, баночку каліпсолу, потім флакон одеколону, пакет із ватою. І почала процедуру, від якої мої кишки скрутило спазмом страху. Лорна націджувала у шприц розчин із флакона, а далі, збивши кульки повітря в ньому в один пухирець, випускала його разом із коротким струмінцем рідини назовні.
|< Пред. 209 210 211 212 213 След. >|