Трохи питьми   ::   Дереш Любко

Ясно?

– По-моєму, ти хитруєш, – сказала я, бо справді, ця її позиція мені здавалась непрозорою.

–  По-моему, це ти хитруєш, – відрубала вона. – Я свята, Я твоє дзеркало. Розумієш? Я бачила Бога й ангелів. Тепер я чиста. В мені ти бачиш свої недоліки, не мої. Ти зажата. Ти обманщиця і хамелеон. Я витягну всі твої недоліки на поверхню. Ти побачиш, що ти в гріху. Коли ти переконаєшся, що погрузла в гріху й фальші, то зможеш змінитися. Зможеш бути, як я – відьмою. Святою. Ким завгодно.

Я почула себе несправедливо ображеною.

– Ні, Лорна. По-моєму, ти граєш на почуттях. Ти добре знаєш, ти для мене дуже важлива, і користаєшся цим.

Вона презирливо гмикнула.

– От бачиш?! Так ти захищаєш свої слабкості. Виправдовуєшся. Ти не живеш по закону відьом. Ти обдумуєш все наперед. Ти будь-що хочеш перемогти… Ти фальшивиш. Коли ти фальшивиш, у нас пропадає контакт.

Це були страшні слова. Вони ранили в саме серце. Горло стиснулося від сліз.

– Ну чого ти така зі мною? – видавила я крізь плач. – Чого ти така зла?

– Серце Бога далеко. Не збагнути його простим смертним.

Я втратила над собою рештки контролю і розридалася. Та Лорна й не думала втішати мене. Я заридала ще гіркіш і пересіла з табуретки їй на коліна. Я хотіла стати маленькою-маленькою, щоб вона мене могла тримати на долонях і колисати. Я панічно обіймала її, боялася, що вона буде відпихати мене – й тому тулилася ще сильніше.