JК
Меч Арея :: Билык Иван Иванович
Страница: 61 из 587Дехто, не чекаючи,наливав собi в блискучий глечаний полумисок i, прицмокуючи, куштував настояного на духмяному зiллi мiцного питва. Дехто навiть посягав рукою до ще не торканих ягнят i пiдрум'янених поросяток, бо княжої чари не швидко дiждешся.
Богдан сiв о праву руку Великого князя й почав дивитися на гостей. Тут були переважно Рогволодовi велiможi, багатьох вiн знав на ймення, декого тiльки на вид, а були й геть незнайомi. Вiн сам до себе всмiхнувся. Нiчого дивного, майже ж десять рокiв блукав iноземлями, шукаючи слави.
Бiля Богдана вмостивсь Єутихiй, i з тiєї хвилi київського князя почали брати чорти. Гладезний куценький «дядечко» сопiв i шморгав носом, вiд нього тхнуло потом i ще якимись гидкими чадищами. Богдан одсунувся трохи, та опецькуватий спадкоємець великого столу присунувся знову.
За Єутихiєм возсiдав величний Ждан, по ньому йшла решта князiв та велiїх боляр, i що далi, то їхнi достойностi меншали. По лiву руч од Великого князя мостилися менш значнi люди. Серед них Богдан помiтив нiби зiбгану поставу Морятина. Мiж нарочитий, зустрiчаючись iз Богдановим поглядом, опускав очi, й се Богдана страшно дивувало.
Великий князь пiдняв повну чару, велику й важку, мiдну, зокола ковану срiблом i золотом, i надпив. Потому подав її Богдановi. В свiтлицi запала мертва тиша, та Рогволод не проголосив жодної здоровницi. Всi заперезирались, подивованi й розгубленi, та з сiней полинула пiсня. Спiвали дiви, як i вдень, славили князя на бiлому конi, й Богдановi трохи попустило.
Богдан сiв о праву руку Великого князя й почав дивитися на гостей. Тут були переважно Рогволодовi велiможi, багатьох вiн знав на ймення, декого тiльки на вид, а були й геть незнайомi. Вiн сам до себе всмiхнувся. Нiчого дивного, майже ж десять рокiв блукав iноземлями, шукаючи слави.
Бiля Богдана вмостивсь Єутихiй, i з тiєї хвилi київського князя почали брати чорти. Гладезний куценький «дядечко» сопiв i шморгав носом, вiд нього тхнуло потом i ще якимись гидкими чадищами. Богдан одсунувся трохи, та опецькуватий спадкоємець великого столу присунувся знову.
За Єутихiєм возсiдав величний Ждан, по ньому йшла решта князiв та велiїх боляр, i що далi, то їхнi достойностi меншали. По лiву руч од Великого князя мостилися менш значнi люди. Серед них Богдан помiтив нiби зiбгану поставу Морятина. Мiж нарочитий, зустрiчаючись iз Богдановим поглядом, опускав очi, й се Богдана страшно дивувало.
Великий князь пiдняв повну чару, велику й важку, мiдну, зокола ковану срiблом i золотом, i надпив. Потому подав її Богдановi. В свiтлицi запала мертва тиша, та Рогволод не проголосив жодної здоровницi. Всi заперезирались, подивованi й розгубленi, та з сiней полинула пiсня. Спiвали дiви, як i вдень, славили князя на бiлому конi, й Богдановi трохи попустило.