Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Кравчий з-поза спини долив надпиту Великим князем чару, Богдан пiдняв її й вихилив до дна. Хай би там що, але слiд триматися звичаю, лишеного дiдами й прадiдами.

Чара пiшла далi, й Богдан подумав: «Добре, хоч пiсля сього слинявого кабана Єутихiя не довелося пити».

Пили всi до Рогволода, й вiн коротко кивав головою, пили з одного кубка, додержуючи всталеного ладу. Потому кравчий перенiс чашу по лiву руч од Великого князя, й почалося частування другої половини столу. Тим часом дiвчата в сiнях спiвали славу, аж поки чара обiйшла ввесь довгий стiл.

Почалися розмови, згогом знявся гамiр, кожен їв i пив, не добираючи вже нi чину, нi ладу, перекрикуючи один одного й гримлячи по столi череп'яними чашами-полумисками. Велiй болярин Ждан, вiдтиснувши Єутихiя, сказав Богдановi гучним басом:

— Помстивсь єси, княже, за честь роденського князя Вогняна. Хвала тобi. П'ю до тебе!

Й пiднiс угору глечницю меду. В хатi запала тиша, бо Жданiв басило мов поперерубував усi голоси. Й у тишi Великий князь Рогволод прорипiв:

— Шкода князя Вогняна. Земля йому пухом. Я-м любив його, як свого сина.

Богдан знову зустрiвся поглядом iз Морятином, i нарочитий мiж довше дивився на нього.

— Де Харя? –спитав свого кравчого Рогволод.

— На тiй половинi, –показав рукою в бiк сiней кравчий.

Гостi заворушилися, всi поспiшили налити собi меду, й почулися голоси:

— Харю, Харю давай!

— Харю Мурина!

Кравчий привiв того отрока, з яким сьогоднi вдень розмовляв на ганку Богдан.