Меч Арея   ::   Билык Иван Иванович

Вид у того був у сажi, в руках була козяча гайда з двома дудками. Його всадовили бiля Морятина, хлопець надув шкiряний мiх i подивився на Великого князя.

— Гуди, –сказав той.

— Якої?

— Гуди якоїсь там…

Харя Мурин поклав пищаль у зуби. Сопiль зронила кiлька дрiбних колiнець, i хату виповнила плавна й тягуча мелодiя. Надутий мiх гайдар тримав пiд пахвою й поволi витискував з нього повiтря. Коли мiх западався, вiн надував його знову. Нарештi, не припиняючи гудiння, вiн заспiвав:

Гей, хто в дорозi, та гей, хто в дорозi

Лиха-бiдоньки та й не зазнав…

Гайда спорожнювалась, вiн приклався до сопiлi вустами, граючи, додув i заспiвав далi:

Той не вiдає

Нi вiтрiв-стрибожичiв,

Нi трави, нi степу,

Нi солонь-сльозицi

Анi доброго добра,

Гей, гей та й ге-ей!..

Кiнчивши пiсню, Харя почав iншу, в нього був дзвiнкий i соковитий голос, i Богдановi не вiрилося, що се той самий остюкуватий отрок, який дрочився сьогоднi з ним на ганку. Київський князь устав. Йому закортiло пiдiйти ближче до ясноголосого хлопця, та Рогволод перепинив його:

— Сиди, княже. Зараз Харя повiдає нам казочку.

Харя зiбгав бiлий мiх волохатої гайди, витер пiт з чола.

— Яку?

— Та якусь там…

— Казки! –заволали звiдусюди. –Казки!

— Не вiдаю якої, –проказав Харя. –Всi вже-м переказав.

— Що видиш, про те й мов! –пiдказав йому хтось.

Харя обвiв присутнiх стомленим поглядом –було видно, що його дратують осi люди.